Парфен Венчишин
Добрі люди і народи
автентичні, безподобні!
Ні найменшої злостинки.
Менестрелі, міннезінгери,
тайноспівці і поети —
пречудово! Велелепно!
Та зостав ти свій пафос пустопорожній.
Людину з її вадами не ототожнюй.
Прядка долі під недалекими мойрами крутить неспішно...
Як би чого несподіваного не вийшло.
Чи зникло кріпацтво?..
Нікуди не зникло.
Кріпацтво — сон і побут ситий.
Кріпацтво — хижість, страх, гординя.
Ми в кайданáх живем понині,
спимо, їмо і несемо
Дух миру залякує, підступно погрожує?
Немає нікого могутніше Матінки Божої.
Диверсія прогорить, зв'язки не спрацюють у ворога.
Єдина сила і влада — у Доброго Бога.
Ніж варитись у самому собі,
краще десять разів постраждати за кóгось.
Перестати різнити на своїх і чужих.
Вимкнути лічильника задніх думок параною.
Цей світоустрій
сьогодні завершується.
Замóк на прочиненій двері викликає острах.
Не в минулому ще голодомори, геноциди і холокости.
У підвалі каплички знайдено чиїсь кості...
Живі й мертві утворюють нерозривне одне.
Кожен до свого переходу іде.
По мохастих стежинах правічної пам'яті
давно не траплялось ногам іти.
Не ходив я по Петергофу празним туристом,
з дитинства ненавидів світських нравів крутійство.
Сублімована похіть викликає захват хіба що у збоченців.
Чисті п'ють від чистих істочників.
Кохаються, ненавидять, чухаються,
позіхають з немащоробства,
запопадливо крутяться,
хижим лідерам-людожерам
аплодують несамовито,
опікуючись кожен
власним розбитим коритом.
Думка тече розтопленим воском...
Кондового обивательства позбавитися непросто.
Незчувся, як день обважнів на лопатках.
Піддивляєшся в дзеркало стривожено і покрáдьки.
