Парфен Венчишин
Серед тих, кого змило сорокаметровою хвилею
під час цунамі 2011 року і вибуху Фукусíми,
я був хлопчиком п'ятирічним, і йдучи над піщаними берегами,
міцно тримався за ручку японської доброї мами.
Завила сирена. Сирени. Диктор стривожено щось лопоче.
Замóк на прочиненій двері викликає острах.
Не в минулому ще голодомори, геноциди і холокости.
У підвалі каплички знайдено чиїсь кості...
Живі й мертві утворюють нерозривне одне.
Кожен до свого переходу іде.
Побутова сварка. Винуваті обидва.
Гуртожиток егоїстів — розбите корито.
Мовчання — не кращий вихід із ситуації,
щоб самому собі мучеником не здаватися.
Я втік би, та нікуди від себе тікати.
Вгрузнеш, хоч мав би кебети з палату.
Звір у кущах чигає на оленятко.
І жив, і помер якось сумно і недоладно.
Трясовина міщанства засотала півлюдства.
Десь там,
де білі лані ступають по тíнистих берегах,
де лицар складає п'ятнадцяти років обітниці дівства,
де повітря легке і незаймано чисте,
де безсмертний король Артур править королівством Лоонуá,
де царює неминуща весна,
Колишній друг обернувся на кондового ворога,
не відводячи погляду жорсткого й суворого.
Як же так? Задні мислі перетравлюються в потилиці.
А я і не бачив, сліпий, що то діється.
Бесіди стиха з самим собою —
Грає море синєє
симфоніями мирними.
Жодного пострілу, сутички, забобону.
Море — то мир,
Непорочності лоно.
Мають владу зачинити міста,
бо зачинені очі й серця.
Зовнішнє бачиться як прибільшена копія
внутрішнього, допам'ятно нáглухо схлопнутого.
Напруга
зводить з розуму і робить ворогом друга.
Надто переймається собою, що вдієш.
Своє життя, позиції та опінії.
Оком добрим бачити —
задача над задачами.
Щоби подобрішати,
світлим оком виджу я.
Без духовного опертя
не буде пуття.
Хоч письменник, хоч скульптор —
не пензлем, а духом.
Духом добрим, людинолюбним,
от тоді майстер буде,
Свобода птиці, що перелітає океани,
у променях сонцесяйних.
