Парфен Венчишин
Напризволяще покинута в рові собака.
Задні лапки не ходять у бідолахи.
Божество невимовної доброти й милосердя,
жодних рахунків, обрáз і претензій.
Від праці втомлюються очі. Спочинь.
Богородиця. Аматерасу.
Умай-Ма. Гуань Мінь
і тисячі одна одної більш милосердних богинь.
Йде
брань
зла і добра.
Ми — в ній.
Та на чиїй стороні?
Хто я? Піщинка серед мільйонів подібних
у світі, де зникаєш так само раптом, як виник.
Пер Гюнт у пошуках невловимого невідомого,
селянин в обнімку з відбираною коровою.
Немає в цьому світі номенклатурному, юридичному
такої звички,
щоб любити без огляду на процентний прибуток.
Без мотивів корисливих і помислів мутних.
Царице, сей світ схож на замулений омут,
а ми почуваємось тут ніби вдома.
І невтямки рибині, що є море безкрає
там, десь за межами мутної калабані.
Немає безпечного місця.
Відсидітися не вийде.
Не заспати тверезість буття, не заїсти її.
У кожного своя означена місія.
Хто я, якщо маю подвійні стандарти?
На купі гною здійнявся нарцис ароматний.
Розмовляти на відстані простягнутої руки небезпечно,
задні мислі — як на пательні гаряча яєшня.
Ніч на те, щоб прокинутися від денної біганини.
Насмикував на скрипочці розладнаних нервів,
мов Паганіні,
переймався проблемами й фобіями чужими —
аж поки не тріснуло по ковадлу розжареним молотом
і не відчув серед ситих муку духовного голоду.
