Анастасія Кравець
Блакитній ніжності очей
Позаздрять навіть океани…))
Моя душа спокушена тобою!
Вогнем думок свідомість зайнялась…
Занадто солодкий, занадто буденний, занадто тревкий!
Занадто гарячий – душа моя плаче, занадто стрімкий!
Занадто спекотний, пекельно-самотній…
Для мене – близький!
Просторо-безмежний, такий обережний..
І зовсім чужий!
Сльози – не просто краплини води, якщо вони ллються в години біди!
За ширмою у шепоті зірок.
В обіймах суму я змикаю вічі.
Наступний крок – незвіданий урок
Тремтять у відголоссі неба свічі.
Бешкетник вітер в тиші промайне…
Минуле розвівається навіки!
Шматком печалі душу сколихне…
Знайомий погляд в даличінь…
Твоє безмежжя – моя тінь!
Далі – деталі,
Щастя надалі!
Долі – вуалі
Слів!
Дози неврози,
Внутрішні грози
Метаморфози
Не біль, а присмак радісної муки.
Мов спогад ніжний, але так тревкий.
Свідомість на іони рве розлуки.
Та думка промовляє тихо: “Стій!”
А час не зупинити – не благай!
Радій життю і на веселці грай!
Знайди недовідомі ритми струн
І відшукай дев*ять щасливих рун!
Мій пройдений рівень
Для тебе game over!
Твоїх псевдосцілень
Я випила море.
Ти зовсім not perfect
Але лиш тобі,
Ефектний вердикт
Віддала в юрбі.
В очах твоїх тепла нема:
Скляні фотошедеври!..
В очах твоїх сумна зима:
Щасливі дні померли…
Веселий день, веселий сон –
У спогадах лілеї!..
Тужливу пісню в унісон
Що ще тобі треба?
Літаєш по небу,
Тнеш обрії серця,
Калічиш думки…
Душа в тобі тліє
І голос німіє..
Куштую безсоння
