ніхто і ніколи
метелик летів,
а я дивився,
як зникала вона,
як зникали надії.
уві сні побачив світ,
де демони вирують ззаду.
пензель в руки, світ горить,
думки сплутані, не радо.
люблю лиш чорнило, п'ю його вміло,
трахаю запекло, цим єством животію.
від нього народжуються строфи,
виникають нові строки -
не істоти плоті й крові,
лиш віршів гарячих стопи.
мавпувати шизофренічно -
мій лозунг і заповіт,
звичайне існування -
те саме, що смердючий хіт.
пам'ятаю те піздопротівне літо, хех,
коли ми поїхали "порибалити" на море.
але замість курвиного кльову відкрилась інша нора -
громадянська війна між кентами з сільского двора.
пуста квартира,
цигарка, запальничка.
в місті вогнів, де час не спить,
де кожен крок - то новий світ,
вчимось жити без прикрас,
минуле відпускати враз.
розкажу про те,
як світ виховував дитину -
навчав її життю,
мов циркову звірину.
убити людину? но-проблемо!
скинув її в Тису - тепер вона ухилянт,
а я в крові по вуха - крутий дилетант.
робоча зміна, нарешті піздець
хапаю пляшку зеленої хімози, як рятівний круг
і тягнуся з роботи як здохла собака
на гоголя, де кожен вечір як театр абсурду
ти виріс із казок дитячих днів,
але все ще жадаєш дива?
час змінити курс твоїх снів,
на світ дорослий - без мотиву.
нове життя? Не треба, маю старе,
нове життя? Не треба, маю старе -
нове життя? Не треба, маю старе.
