Олена Довганюк
Чому мені знову так боляче?
Чом я знову лишилась одна?
І цей біль ріжучий й колючий
Всю мене випаває до дна.
Чаша сліз вже давно переповнилась,
Вже нема чим топити печаль.
Знову я почуттями наповнилась,
Дивовижно,наскільки люди відвикли від елементарних слів ввічливості,таких як “дякую” чи “будь ласка”. Від усіх чуєш тільки грубість. Але ж кожному із нас хочеться,щоб до нього відносились добре. Та чомусь люди забувають елементарне правило життя – відносся до людей так,як хочеш щоб вони ставилися до тебе. Натомість отримуєш порцію гніву або насміху,чи взагалі байдужість.
Коли готовий людині подати руку допомоги в будь-якій ситуації,навіть пожертвувавши власними інтересами.. Вона навіть не розщедриться на слово вдячності..
Чому ж так важко все ж таки пересилити своє незрозуміле і непотрібне,в цьому сенсі відчуття гордості? Чи обов’язково проявляти грубість чи байдужість,яку не відчуваєш?
Хто вірить,хто любить
Вкраїну свою,
Хто віри не губить
В безкрайнім бою,
Той радше згорить
Пекельним вогнем,
Той радше загине
Під вражим конем,
Так добре,коли спокійно,
Так важко коли тривожно
Так хочеться жити вільно,
Те хочеться,що не можна.
Улітку нам хочеться холоду,
Старіти нам хочеться змолоду,
Узимку ми хочем тепла,
Ти знаєш, іноді важко буває
Сидіти самій у морозній пітьмі,
Думками ділитись щовечора з чаєм,
На аркуші викласти рими сумні.
Як бачити важко життя епізоди
Твої і мої. Благаю, пробач!
Я згадую іноді свої “пригоди”,
Я згадую днів своїх жалісний плач.
Кохана людина – це твій найкращий друг,якому ти можеш повністю довіритися,поділитися найсокровеннішими думками і мріями.
Це той,хто тебе підтримуватиме кожну хвилину життя і не покине в біді.
Той,кого ти не соромишся і кому відкриваєш усю душу.
Хто знає тебе так,як ти сам.
Мені б безжальності краплину
Й байдужості міцніший щит
Втопить в мені оту частину,
Що від гострих слів болить.
Скував надовго холод руки
І вуста навік зімкнув
Й перетворив всі дні на муки,
Я пам’ятаю той прекрасний день,
Коли поглянула я вперше в твої очі.
Хоч на хвилину,чи на мить лишень
Повернутися туди я хочу.
Туди,де погляд твій душу пронизав
Теплими і світлими думками
І слова усі у мене відібрав,
Я хочу назавжди з тобою лишитись,
Щоб дихати твоїм теплом,
У твої очі глибокі дивитись
І бачити усмішку знов.
Я хочу так міцно тебе обійняти,
Щоб чути серцебиття.
Я хочу твоєю частинкою стати,
Прийди знов до мене,благаю!
Дарунок останній зроби.
Як серце моє завмирає,
Щоб знову почути прийди!
І руку я іншу стискати
Не можу,бо знаю,є ти.
Прийди,щоб мені розказати,
П’ятниці 13 присвячується.
Щось хвилює моє серце без упину,
Щось мій тривожить спокій мить у мить.
Не заспокоїти мене ні на хвилину
В очах жаданий образ загорить.
І тут мій погляд раптом зупинився.
Мені б до тебе доторкнутись,
І знов відчути те тремтіння,
Яке нам досі не збагнути,
Авжеж,не вистачить терпіння.
Нестерпні ті дні і години,
Що зустірічі мушу чекати.
Одної достатньо хвилини,