Антей
Ти виглядаєш грізно мов Антей,
Могутні плечі посеред полів,
Які колись прийняли тисячі костей,
Відважних лицарів, достойних королів.
Велична тінь, що забирає сонця блиск,
Що береже від гніву сотень ворогів,
Ця постать, мов камінний обеліск,
Не знає страху, болю, почуттів.
Бо виріс він колись серед степів,
Де кінь прудкий, важкий сталевий меч,
І ще в дитинстві чітко зрозумів,
Що треба йти усьому супереч.
Жорстокий вікінг, погляд демонічний,
На тілі шрамів незліченний слід,
І кожен вчинок твій – це подвиг героїчний,
А кожен крок – камінний моноліт.