антропоцен

яскравий най, най жадібний, паскудніший тиран,

огидніший титан всесильний та могутній - загарбав небо в сіть, яку з каміння сплів, з прутів залізних. обплів зірки всі нею, сонце! подихом з небесного склепіння назавжди здмухнув мрію та майбутнє. зітханням здибив води всі, поглинув ними землю! у поступі палаючи на попіл із безголосим в космосі "ХИ-ХИ!"... - розвіявся ніхто та всюдисущий

антропоцен... -

амбітний, войовничий, у натовпі світів багатоликий, у Всесвіті загарбник безпритульний.

надумки всі, фантазії,

чарівні небилиці із безліччю Богів,

про Бога та божественність мою -

як масло намастив я на цілушку

та проковтнув...

та відригнув у тривності розкішній.

вдоволений згортаю скатертину

буття свого у затишній хатині,

яка планеткою у сферах забуття.

...перегортаюся в запилених сторінках

про давності давен,

в яких не залишилося ні літери,

ні позначки,

ні знаку.

та навіть ієрогліфу з надгробка!

адже усе прибрав, сховав за коди я,

у зачаклований безмежний шерег чисел.

та в розумінні суті хижості своєї,

всієї сили прагнень до життя

та потягу до більшого знання,

вервечки винаходів, дослідів непевних,

котрі до фатуму призводять,

до руйнацій та умертвінь... -

плетусь оце, чалапаю шляхом в нікуди наче

у роздумі... - що я таке? навіщо я?...чому тут я?

до чого?...

комаха, дріботінь та мізерність,

я нуль в матеріях космічних -

у космосі триває біг та перегони,

шалена гра в розтрощених світах у здоганялки

в хаосі, з поспіхом, до виснажень, знемоги,

до колапсу!...

і в тому всьому... - я?!...з якого дива?!

такий весь протирічний у чуттях,

розхристаний, розкиданий шматками

присутністю незримою усюди

А-Н-Т-Р-О-П-О-Ц-Е-Н!... - хижак?...

чи, може, навпаки -

істота на заклання?.....