Арпад
У замку обвалені стелі
Та брухту тисячі тонн.
Хто килими тут розстелить
Між мармурових колон?
У мертвому замку сьогодні
Ніхто не засвітить вогні.
Лиже Дунай голодний
Ноги йому кам’яні.
На вході, роззявивши пащу,
Чатує карбований лев —
Чекає давно пропалих
Дунайських своїх королев.
В саду королівськім пустому
Ясний шелестить листопад.
У даль повернув невідому
Коня степового Арпад.
Куди поведеш свої орди,
В який небувалий похід?
Я знаю, що витязь гордий
З Дунаю не піде на схід!
1945, Будапешт
