Безповоротно і до забуття
Безповоротно і до забуття,
Що є для тебе сенсом твого життя?
Може, то місто, в якому ти виріс,
А може це туфлі, в котрих ти пішов,
На перший дзвінок і назавжди залишив своє існування до...
Що є для тебе сенсом життя?
Може це випадок, може це зустріч, може вітер,
А може зорі чи навіть квіти.
Байдуже що це, головне аби щось.
Хоть щось, що утримає в період розчарування та суму.
Що ж для мене є сенсом життя?
З часом питання це стало буденним,
І от напевне, я і збагнула,
Що сенсом моїм – є саме це життя!
Я живу — значить є я.
Значить я – живая!
Я люблю, щоправда себе,
І це теж є моїм сенсом.
Ще раз запитую, що є твоїм?
Адже повинно щось бути,
Що є лише твоїм.
Чи то є блокнот із виписом мрій,
Чи то є самоцвітів букет,
Котрий, ти висушив, коли був живий ще твій внутрішній світ...
Чи то записаний на аудіо голос,
Твоєї бабусі, котрої,
На правду, вже давно немає з тобою...
Не знаю чи є цей сенс він у тебе,
Та варто придумати,
Те, що буде лише твоєє.
Варто придумати цікаву картину,
Твого стимулу жити... стимулу жити.
І от правда від мене,
Не шукай всесвітнього сенсу:
Для чом ми живемо...
Не знайдеш.
Адже, насправді,
Земля не придумала,
Для нас жодного сенсу,
Ми живемо — і все.
Немає цього його сенсу...
Він є лиш у тебе, й для тебе,
І є він твоїм справжнім багатством.
І новим подихом, у моменти зневіри й печалі,
І видихом, на диво, щасливим.
Отже, придумай ти вже той твій сенс!
Заради і для себе одного.
Повір мені на слово,
Лекше жить заради та із,
Ніж зовсім без нічого.
