Чаша
Я пуста чаша, вимагаю наповнення,
прагну відчуття перелитості,
звертаюсь до джерел,
хочу скоріше насититись.
Холону без вмісту,
шукаю словам змісту…
Я чаша без відбитків пальців,
без тріщин і вмʼятин;
Я чаша, яку не чіпали,
чаша, яку ще не знають.
Стою, чекаючи надходження
будь-якого роду, статусу чи походження.
…
Я чаша, перелита життям;
Страждаю від надлишку, молю до затишку;
Хочу заховатись від зайвої уваги, щоб більше ніколи до рук не брали.
Я з температурою, постійно вскипаю, булькочу, випаровуюсь, виливаюсь…
Знову отримую порції людських дотиків
і тепер ненавиджу присутність мерзотників.
І якби могла знову бути неторкана,
то простояла б тут до кінця віку пуста, холодна і приголомшена.
Зараз хотіла б відмити кожну звивину людських пальців, відновити цілісність і свою недосяжність;
Але тепер я чаша, що рахує збитки,
Я чаша, і скоро з мене припинять пити.
Я використана річ, що прагне оновлення,
бути невинною, бути на початку створення.
Та я продовжую переливатись,
я чаша, але людям може так не здаватись.