“Чи й ти ішов крізь ніч?”
Чи й ти ішов крізь ніч?
Вона така, як море,
що заливає все. Безмежжя. Самота.
Стихає горда річ, бо маєстат покори
ключем нових пізнань замкнув твої уста.
Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою
і тугу, що росте, немов вечірня тінь.
Простягнута рука не скаже: я з тобою,
ласкавий режисер не скаже: відпочинь.
Без радості чудес, без віри в допомогу
— ілюзій каганець заблиснув — і погас —
без знаку S.O.S. ступаєш на дорогу
до правди, що мов смерть.
А твій погонич — час.
1959
