Досвіта
Досвіта, зранку, я згадаю сон,
що був такий непевний і розмитий,
немов сльозами янголів умитий,
від слів жорстоких і страшних прокльон.
Я занотую всі шляхи незнані,
перенесу думки на чистий лист,
і дотепер, не втративши свій хист,
благатиму я долю невблаганну.
Щоб не прискорювала часу швидкоплин,
і все траплялося неквапливо, поволі,
щоб хліб зростав на батьківському полі,
в степу щоб зеленів гіркий полин.
Щоб калинові грона миготіли
в морозний день, і у січневу ніч,
щоб доля не гасила наших свіч,
а гартувала дух і бренне тіло.
