Два друга - одна куля
Присвячено Розстріляному відродженню.
Два друга, розстріляних однією кулею.
Ось і фінал, друзі,
Фінал нашої віри в комунізм.
Ми стоїмо, два друга,
В останні хвилини життя.
І бачу я в очах напроти
Все, що затемнює буття:
Руїни колишньої гордості,
Краплини давньої вірності.
І не можу відірватись,
Так хочу те запам'ятати,
Щоб зараз не зірватись,
У прірву відчаю не впасти.
Ми знаєм, що приречені,
Й пощади не чекаєм.
Одной мотузкой зв'язані,
Із смертю віч на віч.
Ось тут, на чужині,
Серед дерев високих,
Нас поховають в глибині,
Поміж могилок нових.
Тут друзі наші всі близькі,
З якими пили чай, сміялись,
І комуністів зустрічали,
Які над нами познущались.
Так, були ми не праві,
Коли так радо їх приймали,
Та каяття тут зайві,
Нас всіх вже покарали.
Тож, в цю останню мить
Я хочу лиш сказати,
Що хоч душа моя болить,
І серце розриває,
Та радий я, що поруч ти,
Бо це мені допомагає
У небо блакитне злетіти,
І з посмішкою вмерти на вустах.
Звучить постріл. Два тіла, застрелені однією кулею, падають на землю, одне біля одного. Через багато років на цьому місці знайдуть безліч жертв сталінських репресій, серед яких будуть і Микола Куліш з Лесем Курбасом. В документах всіх знищених в той жахливий день будуть називати "Розстріляним Відродженням". На місці їх смерті встановлять меморіал в пам'ять про величезну трагедію українського мистецтва.
