Етюд з воронами
пізнє літо пишне мов латина
крейдяний пейзаж на золотому
і безнога лялька климентина
доживає на уламках дому
житла мов лункі концертні зали
ходять малярі в чудних беретах
у довічний вирій проячали
лебеді на вицвілих веретах
слоники і котики і кахлі
жужмом полягли на полі втечі
галактичний пил у горлі печі
а вазонки висотані й чахлі
фарба чим біліша тим густіша
стелю білять
штука філіґранна
і така стоїть у домі тиша
ніби схлип розбитого органа
