Головне не забути
той вир емоцій
щоб з часом збагнути,
що ти моя осінь.
Відкритись для снігу
і теплого сонця.
З дощем твоїм піду
завмерши в долоньці
і більше не повернусь …
Руками обличчя
і пестив і гладив.
Якби ж то не сон –
серця в унісон.
Немов з потойбіччя
всі ті протиріччя,
яким ти не зрадиш…
Це так тривіально,
до біса знайомо.
Як завжди фатально…
Та я тут свідомо.
Це вибір не мозку,
а щось в животі.
Немов каплі воску
на шкірі моїй.
Ти все ж таки є…
Хоч зовсім не поряд.
Душа моя п’є.
І не витримав дотик
презирства й жалю
яким переповнений
твій погляд
у сні… коли я засну…
Ти снишся мені,
мій дивний наркотик…
автор:
Іван Вовчок
