Громи гуділи в нього за спиною
Громи гуділи в нього за спиною,
З-над лісу буря сунула й гроза,
А він не чув за думкою сумною,
А в голові – гули пісень слова.
Йому були пісні страшніш од бурі,
І роздирали серце, як громи.
Тривогу більшу, аніж висі хмурі,
У серце й душу віяли вони.
Як розстелились хмари по долині
І розпач неба в травах зашумів,
Не похмурніли в нього очі сині,
Він жваву пісню в грудях притаїв.
Безжальний вітер листя рвав і кидав,
Ламав колосся, гнув і шматував,
Але з грудей мелодію не видер, –
Юнак із вітром в далеч поскакав.
