Іду
Іду алеєю по шурхотливім листі,
Іду в туманну далечінь…
Стоїть калина у червоному намисті,
А я дивлюся в неба голубінь.
І знову ти мені ввижаєшся,
В мої думки, до мене повертаєшся.
І ніби простягаєш руки,
І ніби вже не хоч розлуки.
Та чайка в небі прокричала,
Щоб тебе я не чекала,
Що треба все забути, стерти,
Дозволити любові вмерти…
Але ж вона так легко не вмирає,
Вона рубців багато залишає…
