ІЗ ТИХ, ХТО НЕ ВІДЛІТАЮТЬ
Довго дививсь
Як птахи зникли за небокрай,
Не силячись відвести очей,
Щоб не впустити суті природних речей,
Неначе вчора лиш народивсь.
Лягають спати земле і гай,
Бо дні стають коротше ночей
І дихання її коло кожних дверей...
Агов:
Кличуть летіти з собою в далекі і теплі краї,
Що десь далеко за морем, - та нащо ті мари мені?
Хочу лишитися поряд й дивитися знову і знов
Як тихо котиться сонце за гори, червоне, мов кров.
Твої сліди -
Я добре бачив як ти прийшла,
І як котилось сонце згори
Все нижче й нижче, гублячи рештки тепла...
Весь світ довкола наче застиг
І кригою взялася вода -
В руках твоїх з'явився батіг,
Зі свистом розсікаючи вітер крізь сніг:
Не буде ні краплі жалю,
Не буде ні краплі зла -
Є ті, хто не відлітають
Й лишаються просто так.
Не треба чужих ілюзій,
Ніяких солодких слів -
Давно вже тримають руки
Усе, про що тільки мрів...
Агов:
Чутно як кличе чийсь голос і серце щосили тремтить,
Наскрізь пронизує холод - замерзне та не відлетить,
Буде дивитись, очей не відводячи ані на мить...
Не треба чужих ілюзій,
Ніяких солодких слів -
Давно вже тримають руки
Усе, про шо тільки мрів...
Закохані мої очі,
Хоч ріжуть вітри, мов скло,
У губи твоєї ночі,
Червоні, немов вино...
________________
Слухайте на YouTube Spotify iTunes
Грудень - Із тих, хто не відлітають