Йому сорок два...
Йому сорок два, а він досі курить у форточку,
Прислухаючись до кожного шороху,
Вкотре перечитує Толкієна,
І вірить, що з олова можна отримати золото.
****
На стіні старенький фендер з вигнутим грифом
На якому він так і не навчився грати,
І репродукції Реріха, вкриті пилом
Які б вже давно пасувало зняти.
****
На підвіконнику сансівєра, яку він підливає чаєм
Завареним спеціально для неї.
а сам п’є каву… густу і тягучу,
ніби замішану з бітумним клеєм.
****
на телевізорі фото Ганді і Кенеді
Але з пам'яті випало ким вони були,
поруч медалі зі шкільних олімпіад і грамоти
вже давно не нагадують про минуле.
****
Всі фотоальбоми спалені на газовій плиті.
Всі вікна розчинено, штори підвязані
І рішення прийнято - свідомо і зважено,
мабуть вперше в житті
****
Час тягнеться нестерпно довго,
Наче дим з недопалка в банці
Він одягне пальто, яке вже давно не в моді
і сюди не повернеться вранці.
****
Захопить з собою бритву і компас
Налиє холодного чаю сансівєрі
Сяде на трюмо. Гляне на себе в анфас
І востаннє вийде за двері.
З метою чи то пришвидшити чи то наздогнати час.
