Килим
Не здається тобі, що наш світ безкінечний килим
Теплотканний, химерний в узорах розлитої пряжі
Що тече він за човником яви, стрекоче та квилить
То сонцем на води, то вітром на гори ляже.
Наче хвилі на нім, чи займисто заквітчане поле,
Що одному побачаться хмари, то іншому храм, та
Буває, що в’ється в орнаменті, щось невідоме,
Не підвладне ні сонцю, ні хвилям, ані вітрам.
Наче небо скидає туніку заломлених променів,
І самотність тамуючи вічність розпорює зиму,
Бачиш пряжу з небес, що тримає тебе за долоні.
Ціле місто в нитках. І сідаєш в’язати килим.
28.01.2023
