Коли,здавалося б, надію ти втрачаєш,

144

нікого бачити не хочеш,тільки бути в самоті,

і розібратись у собі,але не так це легко.

Як світ навколо мов оскаженів,

все проти тебе мовби .

Не знаєш,чого хочеться душі?

Чи то кричати на весь світ чи плакати від болю...

Думки вже всякі в твоїй голові,

не знаєш,що робити,якщо так стала дорога

тобі одна людина..

Весь час живеш отак,переживаєш,

й взамін нічого не чекаєш,бо по-справжньому ......

В хвилину,день і будь-яку секунду готовим бути

просто відпустити, і не ревіти,не казати ,що був злий,

добра лиш тільки побажати ...

Забути розумом,залишити в душі...