колись, коли море вийде із берегів

затоплюючи своєю водою наші сонні артерії

я зізнаюсь собі, що так до кінця й не зумів

повірити в щирість придуманої кимось містерії.

коли, врешті, море вийде із берегів

й затопить собою усі найдорожчі реліквії

я зізнаюсь тобі, що найбільше у світі хотів

щоб згоріли у пеклі прокляті богом релігії.

колись-таки море вийде із берегів

і втопить в собі ненавмисно усі порти

я зізнаюсь йому, що мрії свої підвів

що боявся змін, і боявся до них дійти.

мої легені стали повні дрібного-дрібного піску

я й не одразу помітив у дзеркалі, як посивів.

поки я думав, як перейти ріку,

море висохло.

в мого моря більше нема берегів.