КРОК ДО НІРВАНИ
чим вище злітає мій світлячок у космос,
тим глибше я падатиму під землю,
це прокляття нашого існування,
це природа нашої боротьби.
кожен успіх - як салют,
яскравий, короткочасний.
і чим більше ми досягаємо,
тим глибше нас втоптує під землю.
я бажаю добра всьому сущому,
але чи бачить всесвіт,
що кожен наш крок вперед
веде нас у прірву?
кожен підйом - нова висота,
і з кожною вершиною,
відчуття безодні під ногами.
і ось ми злітаємо, мріємо, прагнемо,
та все одно падаємо,
під землю врешті-решт летимо.
я дивлюся на зірки,
і бачу, як вони сміються,
їм байдуже до наших мрій,
до нашої боротьби.
що вище ми злітаємо,
то важче падати,
і в кінці,
земля завжди готова нас
поглинути.
світ крутиться,
ми летимо вгору, падаємо вниз,
це безкінечне колесо
сплітає наші сансари.
що вище злітаємо,
то глибше падаємо,
і зостаємось в землі,
залишаючи
лише
незграбний,
гидотний,
похабний
слід у космосі.
