Люстерко
Він не курив, не вживав спиртного,
Праведно жив, не сумнівався у вірі.
Після важких тренувань, приємна утома,
Темними вечорами розливалась по тілі.
Він лежав на ліжку, дивився у стелю,
Пролітали одинокі автівки по нічній дорозі,
Крізь відкриту кватирку до нього в оселю,
Ліхтареве жовте світло лилось по підлозі.
Глибока ніч, за вікном виє вітер,
Вологий асфальт, легко хитались дерева,
Лавка холодна, червона бруківка,
Синій місяць плавав по небі.
Та вже і тепліше і надворі уже квітень,
Час летить немов той сапсан,
І в небі нічнім яскрава та зірка,
Приворожила його, попався в капкан,
Та зірка була трохи нижча за нього,
Вчилася в галицькому, жила на Алясці,
Коли вона усміхалась проходила втома,
Швидше билося серце молоде і гаряче.
Задля неї він був готовий до всього,
Щоб на нього дивилися очі ті сині.
Тільки б не полюбила вона когось чужого,
Серце своє він приніс їй у скрині.
Коли вона була поруч, забувались проблеми,
Забувалось усе, що його турбувало,
Біля неї не мали сенсу ніякі дилеми,
І тільки всередині, щось вібрувало.
Коли вона була поруч він курив сигарети,
Змушував себе їх любити бо любила вона
Дим обпікав горло, і м'ятні цукерки.
Від присмаку сажі не рятували, Одна
Вона його змушувала грішити,
Коли він був з нею не думав про Бога,
Обіймаючи її хотілося жити,
Тримати її й не відпускати ніколи.
Він забивав на все, не ходив на тренування,
Виходив із дому і біг їй на зустріч,
Світилась вона небесним сіянням,
Та не любить його, а лиш мучить і мучить
Її очі немов тая крига,
Обпікають його ніби азотом,
Пропадає, марніє біля неї хлопчина
Душу його вона стиснула дротом.
Він мріяв про неї, думав і марив
Червоні розводи лишая на стінах,
І всеж розбитії руки й кривавії рани,
Як порване серце ніяк не боліли
Та зоря небесна, та Андромеда,
Покохала іншого астронома,
Для нього сміялась, світила із неба,
Для нього була легка й невагома.
І всеж те кохання, не вічне, не вірте.
Затягнеться знов покалічене серце,
І душа колись перестане боліти
Та тріщина лишится на розбитім люстерці
2 травня 2023 р.
