Майбутнє України
На землі України, де сонце світить яскраво,
Війна запалала, і серця завмерли відразу.
Розпочалась битва, між "братами" запекла,
І народ невинний став вмирати невпевно.
Кров пролилась звичайна й яскрава така,
Коли на землі знов почалася війна.
Їх усіх катували когось навмання,
Але вони мирні - страждали від слова "війна".
Усім нам казали що рятунок знайдуть,
Бо всіх нас обманули,
А насправді почали війну.
Очі матері сльозами наповнені,
Бо син її, воїн, у полоні загорнутий.
Серце болить від ненависті й роздумів,
Але любов і надія не згасають подумки.
Ми знаємо є ще шанси вернутись живим.
Ми всі віримо в їхню силу та й подумки
Ми так хочемо бачити як повернуться родичі.
Та ненависть до ворога все більше кидає у роздуми.
Ви просто згадайте, що всі хто на фронті лишився,
Хто невчасно лиш там опинився,
Хто про безпеку свою позабувся
Вже до нас... До нас всіх не вернуться!
Так ми віримо в їхнє світле життя,
Але подумки знаємо що вже багатьох з них нема.
Наші сльози що так течуть за рікою,
Вже теж небудуть вернуті долею.
І нехай в полі сонечко світить.
І нехай на чужих тих полях ще діти радіють.
Та в нашій країні, найменші
Вже знають виклики з днем цим.
Нас так мучать безвесні подумки,
Про тих хто в полоні загорнутий,
Про всіх тих улюблених воїнів,
Що на фронті залишились сотнями.
На землі України, де квіти колись зацвіли,
Загубилась гармонія, ненависть в душі пітьми.
Хто винен у цьому? Хто розпочав ворожу борьбу?
Та чи не ми самі, хто забув про мир і турботу?
Україна, моя рідна земля,
Твої поля кров'ю политі, твої гори плачуть згаса.
Але ми не здамося, не забудемо квіти й поля,
Що ти - наша Вітчизна,
Що ти наша свята земля.
Ми піднімемося з попелу, як фенікси,
І відбудуємо країну, як дитина будує замки з піску.
Ми згуртуємось разом, як сім'я в одному колі,
І знову зростемо, як дерева в невеличкому полі.
Ми віримо у мир, що колись розцвіте знов,
І хочемо, щоб наша земля була вільною й наша кров.
Нехай цей вірш стане світлом у темряві,
І нагадає всім, що ми - знову піднімемо прапори.
Війна на Україні - це біль і розпач людей,
Але ми не здамося, ми будемо боротися в день.
Закликаємо всіх до миру і злагоди,
Бо лише разом ми зможемо відновитися під завалами.
Нехай цей вірш розповсюдиться згодом,
Щоб кожен відчував силу слова й турботу.
Нехай кожен земляк, хто почує усі ці слова
Повернеться додому все знов і знов поверта!
Ми будемо вірити в долю що світить вперед
І нехай же кожен підніме всі свої сили вверх!
Ми знову і знову з історії спогляда,
Як наша країна з підлоги до гір себе підійма.
Я вірю у наше із вами майбутнє,
Тож нехай Україна про гнів і ненависть забуде!