МЕРТВЕ МОРЕ
на дні морському, де колись були глибини
тепер гуляє вітер між піщин-руїни
а в небі сонце, мов розбите око Бога
дивиться на нас, та вже нема нікого
пливуть по піску кораблі іржаві
немов потонули в пустельній заграві
де риба колись танцювала у хвилях
тепер тільки змії у мертвих могилах
ой, пливе човен, та не по воді
по жовтому морю, в великій біді
а в тому човні старий мореплавець
шукає дорогу до палацу небес
гей, море-море, де твоя вода?
чи випив Господь, чи прийшла біда?
чи може то ми прогнівили долю
і висохло все по божому болю?
на дні лежать черепи китові
немов монументи у мертвій траві
а поряд уламки від божого трону
розкидані всюди, як зерна прокльону
літають над пусткою чорні круки
співають пісні про останні віки
про те, як творіння забуло Творця
і як загубилась небесна вівця
гуляють пустелею душі забуті
у піску по коліна навіки роззуті
шукають дорогу до райського саду
та знаходять тільки порожню розраду
і може правда в тім, що ми самі той пісок
розсипаний давно, із божих кісток
а час - лише міраж в пустелі буття
де кожна мить - це смерть, а кожна смерть - життя
