Монолог самотнього
Безпритульній, тобі, безголосій, записаній тут
На потертих плафонах, в цинобрі, запеченій кров’ю.
Вам, до краю близькій, найтерпкішій з усіх цикут
І з усіх екзекуцій я більше листа не відправлю.
Тут вогонь, чи повіриш, смичками сполохує тінь,
І у місті твоя вертикаль — ліхтарі, ліхтарями!
Скільки слів, скільки ран, скільки мертвих, байдужих птахів,
Скільки книг і романів, що більше уже не літають.
Вам, тобі, безпритульній, записаній десь,
Без обличчя, облич, без жури і зажурою, болем.
В безіменній могилі, в хвилінні розкритих небес
Ані грудки, ні слова, ні цвіту його не дозволю.
Це найгірше, повір, це як морок, темниця темниць, –
Ця завіра в мені, ця обітниця випита словом,
Ти вливаєш цикуту із зернят холодних зіниць,
Що у кубку печальнім самотність мою гойдає.
11.01.2024
