“На лицях зморшки, мов промоїни на глині”
На лицях зморшки, мов промоїни на глині
під зливою часів з надгалактичних хмар,
куди ми, грішні й безневинні,
здіймаємо життя свого тягар.
По колу котиться планети брила,
свій шлях гойдкий змикаючи раз в раз,
і розірвати нам не вистачає сили
жахливих пут,
а мо’ всесвітній сказ
нас полонив,
та й зв’язані ми лікарями,
що нас тримають
в жовтої зорі —
смутною Долею й Везінням хитрим — і
ніяк не можемо прийти до тями?
Струмують зморшки по чолу нові.
