На першу колію прибуває потяг Київ-Харків
Похмурий день, з валізою в руках,
Ти їдеш в місто, де дитинство промайнуло.
Виходиш з потягу, зібравши почуття в кулак,
І їдеш в дім, такий тобі знайомий.
Але ти бачиш, що тут щось не так.
Цього не видно зовні, ти це серцем відчуваєш.
То не знайоме йому почуття.
Все місто завмерло, воно чогось чекає.
Чекають парки радісних дітей,
Гуртожитки чекають на студентів,
Ліхтарики чекають кожен день,
Щоб підсвітили те «зоряне небо».
У цьому всьому винна лиш вона —
Війна, яку до нас жахливі люди запросили.
Але чекає місто на той час,
Коли зоряне небо досі ще світило.
