Надзвичайні
Ми тут, ми поруч, серця відкриті,
Над нами небо... А ми убиті.
Так близько сонце, далеко планети,
Ось так помирали звичайні поети...
Те світло в очах за секунди згасало,
Та тільки надія і віра тримали!
А їхні думки на папері пером,
Усі, хто був зверху прозвали "гріхом".
Ми тут, і ми разом, очі закриті,
Та в серці вогонь, і його не згасити,
Вже тіло холодне, і серце не б'ється,
Та тільки, пробачте, душа не здається!
Ми поруч, ми разом, під небом з тобою,
Для нас ті думки стали смертю людською...
Так пробачте мене, відпустіть в небуття!
"Ми померли як ті, що бажали життя"...
