Небо останніх днів
Небо останніх днів буде кольору твоїх очей,
Я дивлюся у них, переплавивши власний голос,
На темний камінь, і кинувши в пливкий портал
Де немає завтра, і немає для тебе сьогодні
Птахів. Безпричинно, можливо, хвилинне хвиління слів
Перебитих ключиць, сновидіння дзеркал і часу,
В якому безформно блукає прозорий спів,
В амальгамі, що схоплює подих твого причастя
До завтра. До сонця. Де хвилі твого язика
Омивають послання на гальку і теплий берег
Мов спомин про сотні промовлених голосів
Закутих в мовчання чи стертих на тихий шерех.
Прокинься. Світанки гортають ковдри майбутніх книг.
Ледь описані форми жінок у теплому пледі,
Лиш натяк на те, що життя не рахує годин,
Що немає яскравого п'ятого акту трагедії.
І тільки скінченність, що схоплює певну мить
Заворожує світ, обрамляючи суть екраном,
Листопад домальовує колір твоїх очей
За вікном. І злива ранить.
08.11.2023
