Небо
Небо, наче розписна тарілка:
Зорі, зорі – розсипом на ній,
Ось – сузір’їв калинова гілка,
Шлях Чумацький, що як світ старий.
Десь там є планет холодні скелі,
Довгі мандрівниць-комет хвости,
У безмежній Космосу пустелі
Безпорадність відчуваєш ти.
Кажуть, як прислухатись, почуєш
Музику Небесних Вищих Сфер,
І почувши, все земне забудеш,
Наче пам’ять хтось навмисно стер.
Чи не з цього приводу поети,
Що прийшли на Землю в різний час,
Кажуть, впали з іншої планети,
Як прибульці стали серед нас?
Стомлено,схвильовано, тривожно
Дивляться щоночі вглиб небес,
Турбувати їх в цей час не можна,
Що б той дар величний не пощез.
Розуміють музику магічну,
Як вінок, вплітають у слова…
Так земне єднається з космічним
Та в здобутках творчих ожива.
Маємо пісні, вірші, поеми –
Витвори народу та майстрів.
Творчі люди – Всесвіту антени,
Збирачі енергії світів.
Зорі, зорі…Мабуть недаремно,
Небом заворожена стою…
Падає зіркове в душу зерня
Й створює мелодію свою.
