Одинокий промінець
Догорала свіча на столі,
На стіні, миготівши, вогнями,
Й, ніби, кликала когось прийти,
Все кричала глухими словами…
Тіні падали вниз із вікна,
Висипались з віконної рами
І летіли на сяйво бліде,
І навіки у ньому зникали…
Миготів промінець одинокий,
Миготів серед пустки сумний.
Долі падали сльози із воску
Й розбивались об вітер дзвінкий.
І зникали в тумані блідому –
Застигало тепло свічі…
І згиналась вона, як тополя,
Що скорилась підступній біді.
Малювала швидкі узори
І ловила пташиний клекіт,
І ловила останній вигук,
І ледь чутний осінній шепіт.
Догорала під звуки неба,
Під удари страшні й колючі,
Догорала під стукіт у двері,
Під холодний, частий, колючий…
