Осінній вечір
Сходить сонце, вже смеркає,
Настає глибока ніч.
Дорослі двері замикають,
Дітей гріє тепла піч.
По дорозі, поміж хати,
Ходить дивний молодик,
Маю чому честь віддати,
Богу молитися він звик.
Йде, кульгаючи, вперед,
Не озирається назад.
Наче той, одвічний, хитрий лис,
Підкрадається до нас.
Але ціль його не ми,
Бо ми лиш вітер в чистім полі.
Шукає він щось інше,
Те, що не підконтрольне Божій волі.
А їде то він до хати,
Де доживає старий вік
У крузі книжок цікавих
Сильний духом чоловік.
Підходить він до нього ближче,
В очах старого жах.
Тягнув його все дужче,
Залишивши лише прах.
