Павуча свобода
Липуче павутиння, звісно ж, є,
І його мешканців ой як багато!
Та є й невидиме: що душі дістає
Павучою свободою пихатою.
Зв’язками оповитий владний світ,
Де сплетені із дозволів доріжки
Ведуть крізь кабінети до еліт:
Тих, що оцінять м’язи, мізки й ніжки
І визначать, до кого йти служить,
Як треба кланятись і як – мовчати.
Коли ж не можеш, – геть на смітник гнить!
А будеш гавкати, – то й взагалі за грати.
І ніби можна все: іди й проси
Чи вибирай, що хочеш, де завгодно…
Але – плати або знімай труси,
А вимагати щось – це вже не модно…
І ті невидимі доріжки обплели
Думки і мрії, наче павутинням.
Всі сподівання нанівець звели.
І вже дивуєшся лише терпінню.
Пихаті ж павуки усе плетуть
Законів павутиння та указів,
А язикаті ще й отруту ллють,
І ті доріжки – в міць дороговказів
Переплітають, щоб і далі йти…
Вже криють матом нашу мову й славу.
То може тих пихатих з висоти
Їх кабінетів скинути в канаву?
