Першоцвіт
Якби Ти знав, як глибоко ввійшов мені у душу,
Тепер з відкритими дверцятами у ній ходити мушу.
Бо щастя цього вже вона не поміщає,
Хоч я раніше думала, що у житті такого не буває.
Як виявилося, зустріч наша − це дарунок Бога,
Це сяйво, що промінням сонця впало до мого порога.
Уже зима, а у моїй душі як найспекотніше в природі літо,
Вогнем кохання клітину кожну в тілі обігріто.
Ти найпрекрасніше і найчарівніше із див,
Ти у мені весну бурхливу розбудив.
Я поміняла русло і вийшла з берегів,
Я повна щастя, в мені як ніби першоцвіт розцвів.
***
