пес
я йшов до тебе через рік після того як одного дня
раптом перестав дихати, я йшов майже навмання
я боявся того що можу померти в дорозі будь-якої
миті й більше ніколи не побачу твоєї посмішки
але втрапив під дощ, тож змок до останньої нитки
а тоді подумав, що тіло моє наче крижина, яка тане
брудно-рудий пес лежав на узбіччі й не рухався, він
справді вже мертвий чи лише вдало прикидається
подумав я тоді, коли йшов до тебе в похмурій тиші
хтось переніс його сюди з дороги на руках чи він сам
обрав для себе це місце й не хоче уже підводитись
я помітив що він втупився своїми скляними очима
кудись повз мене й лише на секунду мені здалося,
що він дивиться на тебе так, наче ти справді існуєш
наче ти десь там стоїш, гарна й воскресла, й гірко
всміхаєшся або навіть голосиш над нами обома
коли я врешті прийшов до тебе, то просто ліг поруч
на сиру землю і спробував переповісти те, що бачив
по дорозі, проте майже нічого не зміг пригадати,
тому лиш торочив одне і теж: «той пес там лежить
і не дихає»
