По Фрейду
Я хотіла написати про людей
І свою пекучу ненависть до них.
Про їх голови "сповнені" тупих ідей
І про мізки в розмірах малих
Про їх невдоволені постійно пики
Шо вигукують то тут ,то там
Шось під ніс бельмочуть як індики
Завжди байдуже йдучИ по своїм "ділам"
Ось не та маршрутка зупинилась
Тут на касі решта копійками
Там чиясь надія вже втопилась
Голова заповнилась дірками
Але все ж допетрала- даремно
Зла й одна залишилась в журбі
Бачиш в кожній ти персоні певно
Всі недоліки,шо маєш у собі
Виїдають вони тобі світлом очі
Ніби дивишся на жарке сонце
Прихисток знаходиш лише в ночі
Шоб закрито було то віконце
Шоб не видно і не чути зовні
Шоб тихенько скаржитись собі
Шо навколо всі жахливо недовольні
А твій настрій то на висоті
Так паскудніше стає і важче
Коли завжди є люди "знаючі" як жить
Шо повчають як то буде краще
Де і шо робить чи не робить
Хтось точно вкаже як треба тобі жити
Хтось точно знає як позбутись всіх твоїх проблем
Проте слухаючи, за якою течією плити
Життя свого не стань ти глядачем.
Аби зрозуміти хто ти в світі
Незважати на тих злюк паскудних
Взяти тай історію створити
Без повчань і лекцій нудних
