При місяці
Все скрадене, розрівняне, сріблясте
принаджує, мов куряву, припасти,
дочасно заніміти, сріблом стать,
яке позначить місячна печать.
Чи ж буде так: рівнинна рівнота,
і нікому цей простір запитать
про суть краси тонкої, наче плівка,
про сухоцвіт, де не буває бджілка,
про чисту воду, мертву, як кришталь,
про срібний цвіт, якого вже не жаль.
Хіба ж то сон, як все заціпеніло?
Страх крейдою підводить стіни біло.
І цілу ніч дзвенить голодна пилка
про те, що вік — сніжинка-однокрилка.
***
