Приліт
Яскравий літній день у місті,
Навколо галас, шум машин,
Доріжки вимиті та чисті.
Гуртом на клумбах, як один
Працюють комунальні люди
І творять радість для містян –
Скоро веселий вечір буде
Для всіх, хто має гарний план
Хоч трішечки відволіктися,
Від праці, суєти суєт,
Разом із друзями пройтися
На давно бажаний концерт…
Неподалік старого центру
Стоїть будівля між ялин,
Яким красиво, навіть щедро
Вдається дарувати тінь
У літній день, але раптово
Немов страшний, нагрянув грім,
Усе стемніло, і довкола
Ялинки теж накрила тінь.
У тій будівлі коридором,
Немов навшпиньках, тихо йшла
Маленька дівчинка. І скоро
Дверей до білих підійшла,
І їх тихенько відчинила,
Підбігла, ніби навмання
До жінки, що була безсила
І тихо спала серед дня.
Вона спинилася над нею
І по волоссю провела
Рукою білою своєю
Та тихо мову завела:
«Привіт, моя рідненька мамо,
Нарешті я тебе знайшла
Ти тут, а я сама ногами
Майже пів міста обійшла.
Ти знаєш, там тепер так брудно –
Навколо цегла, дим і пил,
Але мені це якось нудно,
Ледве в собі знайшла я сил
Пройти ту площу повз уламки.
Цікаво, хто порозкидав
Їх серед міста, навіть лавки
Новенькі поперевертав?
Але дарма. Людей багато
І це все скоро приберуть.
Скажи, а тобі тут лежати
Ще довго? Бо уже ідуть
Мої улюблені заняття,
Ми ж поспішали на урок!
Ти одягнула нове плаття,
І ми прискорювали крок,
Щоб не спізнитися, як вчора,
Бо вчитель знову захотів
Нам показати фільм про море…»
Та мама не почула слів…
Яскраве світло било в очі,
Навколо група лікарів…
«Де доня? Відпустіть, не хочу
Я тут лежати. У дворі
Вона мабуть мене чекає!» –
Кричала жінка, але сон
Знову накрив її безкраїй –
Анастезій важкий полон.
Хірурги важко працювали.
Давно вже на столі вона
Немов народження чекала
Іще раз. Раптом із вікна
Яскраве світло доторкнулось
До хворої побитих рук.
Вона крізь сон ледь-ледь здригнулась.
Крізь материнський серця стук
Відчула дотик так знайомий
Крізь той полон анастезій…
Вона згадала, що від дому
Ішли вони до світлих мрій
В маленьку школу для яскравих
І дійсно сонячних дітей.
Донька раділа. І ласкаво
Кидала погляд на людей,
Які також гуляли містом
Хтось навіть ніс комусь букет…
Поки це все красиве й чисте
Не розірвав приліт ракет…
Донька стояла з лікарями
В операційній. Та не міг
Ніхто побачити, бо стала
Вона прозорою для всіх…
загиблій у Вінниці 14.07.22
маленькій Лізі присвячую…
© Олександр Попроцький
https://www.instagram.com/p/CgCpX3kqI-K/?utm_source=ig_web_copy_link&igshid=MzRlODBiNWFlZA==
