“Промкнулося світло і впало на світле — ясне”
Промкнулося світло і впало на світле — ясне,
а зверху осоння яріло зелене;
зітхання злетіло, засвічене днем,
немовби душа відлетіла від мене.
Цей день промине… По рожевих снігах
хуртована сутінь відхлине,
і скупо зав’яжеться в синіх очах
прозорим прозора перлина…
Невже випробовує нас ліпота
малиновим небом, снігами,
аби не ставала глуха чорнота
попереду нас і за нами?
І світло струмує крізь плетиво віть
у теплі провали — холодне,
щоб зір був спроможен крізь крону узріть
в продухвині неба безодню?
Невже збережеться в очах лише ніч
і світло знебарвиться в чорне?
Хіба ж не осяде в зіницях на дні
перлина прозоро-солона?
***
