Рік смутку
Невже не той, що був ще вчора…
Це докір був чи правда щира?
Лягала ніч, глуха і чорна.
Зима дощем ламала крила.
Студеним вітром опалила
Вологі очі повні смутку,
Та мокрим снігом застелила
Останні квіти незабудок.
Весна була яскрава й буйна.
Палала пристрасть навкруги
Але так порожньо і сумно…
В його душі лежать сніги.
Як сонце в небі запалало
Раділо все спекотним дням.
Та радість гірко дратувала
Бо не судилось жити в снах.
Осіння нищівна печаль
Хотіла ніжно огорнути.
Але всі гордіі, нажаль,
Бадужістю долають смуток.
