Розірвана днина криком сирен
Розірвана днина криком сирен, *
небо не чує благань ні молитви.
А голос онука іздалеку десь
летить і гримить кілометрами:
-- Я – живий!
Не в тринадцятому,
у столітті таки двадцять першому.
А, може, той голос вічно долає віки.
У часі якраз березневому
пробив добу закривавлену
і став коло мене лелекою:
-- Я – живий!
Так захотілося чути ще,
так захотілося бачити.
Торкнути той голос губами,
упитись до болю теплом.
На трасах життя, де вітряно,
де мінами світ закидано,
чути над кілометрами:
-- Я – живий!
