Самоспалення саду, і ця нетривка погода
З циклу «Нотатки фенолога»
Самоспалення саду, і ця нетривка погода,
і розмита в деталях телевежі тупа стріла…
Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода,
наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила.
Це сезону тепла завершальні небесні сплески,
де в нечувану квітку злилися бензин та єлей,
поки вистигне ґрунт, поки виступлять гострі фрески
на сирій штукатурці домів, хідників, алей.
Тільки тінь! і крило! і повсюдне оголення суті —
ми йдемо до зими, і під нами гудуть, як поміст,
ці міста, до яких ми так владно (так ніжно) прикуті.
Нам ніколи не вийти з осінніх беззахисних міст!..
