Шахівниця
Поскакали чорні коні степом геть, у забуття,
не залишивши ні сліду на землі свого життя.
Крик даремний рветься з грудей, душа рветься до небес...
Були собі чорні коні, а зостався лиш овес.
Нащо жити у неволі, тихо ждати свою смерть?
Серце краялось від болю, вином сповнене ущерть.
Горить колосся у степу, пасуться коні білі.
Летить молитва до небес: "Ми вільні! Вільні! Вільні..."
Не зачепив вогонь коней, пасуться білі й досі.
І лиш у димі чорнім степ, горить собі колосся...
