Східна мелодія
Жовтою краплею день за хребет пішов.
Сутінки стелються темним, мов сивий дим.
Ясмін, твоє серце камінь, а губи шовк,
Я помираю від мук, захлинувшись ним.
Чорною зорею звуглене щастя моє.
Морем із каменю випитий з вуст рубін.
Вугільне серце! Тільки б дізнатись, Ясмін, чи є щось у світах твердіше від його глибин?
Погляд, улесливий, як манка бірюза,
Слів і речей зухвалих спокусна в'язь...
Шовком рожевим руки мені зв' язав,
Шовком рожевим у ноги мені вляглась.
І промовляла: "Да, мій єдиний, да!"
І поглинала, ніби мішень стрілу.
Ніч огортає гори, бере міста,
Ніч підкоряє, й одразу ховає в імлу,
І шелестить оксамитово: "Як ти змію не грій,
Вкусить отрутою, вистудить буйний хміль."
Перли рожеві з далеких чужих морів,
Жовті обручки з далеких чужих земель, -
Все це для тебе. І все це для тебе гра.
Ранок в мене кидає твій гострий сміх,
Вугільне серце, звабливе ніби рай,
Чорна безодня, створена задля всіх.
Я до стіни схилюся чолом твердим.
Не говори, і просто мене пробач.
А зурначі виводить сумний мотив,
Душу бентежить приспів його, мов плач:
"Ясмін, твоє серце камінь..." Я б не любив
Вугільне серце в рожевій його пітьмі.
І на моє: "Що твердіш від його глибин?"
Криця з Дамаску синім блищить мені.
