Скорбна мати
І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!
Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє…
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!
Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.
Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно! …людське серце
До краю обідніло.
ІІ
Проходила по полю —
Зелене зеленіє…
Назустріч учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!
Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?
Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте з Галілеї.
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату —
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту.
III
Проходила по полю,
В могилах море мріє —
Назустріч вітер віє:
Христос воскрес, Маріє!
Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою.
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч Ти, Маріє!
IV
Проходила по полю…
— І цій країні вмерти?
Де Він родився вдруге,—
Яку любив до смерти?
Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що Тебе розп’ято?
За що Тебе убито?
Не витримала суму,
Не витримала муки,—
Упала на обніжок,
Хрестом розп’явши руки!.
Над нею колосочки
«Ой радуйся!» — шептали.
А янголи на небі
Не чули і не знали.
(1918)
