смоли щастя, теж втраченого
руки минулого
на моєму горлі
замінились твоїми,
що з плоті і крові.
знімаючи одяг,
невільні і нові
відкривають для мене
щораз новий обрій.
харкотиння
клекоче кислотами в горлі
отрута випаровується
разом із солями крові.
я дивлюсь на думки.
що невільні та нові
ми потрохи летим,
відкидаючи ролі.
звільняєш від болі
щораз моє горло
гадаєш, цигарці не тліти
не вистачить волі?
я належу тобі.
і не хочу я чорним
надалі рости.
я ще не збожеволів.
сонце, ти чуєш?
я не хочу буть чорним
і ти можеш то змити,
своїм доторком вітряним.
подихом легким
на складочки світера
розправить халату
моєму пóли.
я украв твій цілунок.
торкаючись пальцями
до серця мого,
ти відшаровуєш смоли.
ті смоли нажив
ще під полум'ям школи
ми себе розважаєм
в тактах металу вальсами.
руки минулого
мене відпускають
хочу так, як усі.
і уже не ховаюсь.
у вбиральнях, кабінках,
навушниках та муках -
я знаходжу себе
в твого голоса звуках.
я так хочу, як всі.
я не хочу буть чорним
текстом в сторінках манги
про твоє життя.
я не ворог,
і не тобі каяття
зболенно завжди приймати
просторним.
я вже майже навчився
не рватись на рани
як бачу від нього
"маяк" в телефоні.
я вже майже навчився
засинати в омані
пощáди, кохана!
я не хочу буть чорним.
ти своїми руками
вивільняєш всі гнóї,
та його існування
виявляє у мене
шрами на руках
на душі моїй і в легенях
я не можу бути чистим,
доки віра твоя у нього.
після столітніх
безутішних пошуків
знаєш що?
просто так не віддати
без тебе поки жив,
то втомився чекати
я. тебе. не віддам.
моє щастя - то
твоя
посмішка.
