Спи, кохана
Спи, кохана, твій спокій я збережу.
Ніч затулить від заздрих поглядів нас.
Зоряний килим, ним летиш за межу,
Ту, за якою гурт жене Волопас.
Ніч не торкне ні вуст твоїх, ні чола.
Подих пустелі остудить до теплих чар.
Вчуєш, кохана, два темних її крила,
Місячне сяйво п'єш, мов трункий нетар,
З подихом пàдуть роси, зійдуть сніги.
Десь мореплавець Синдбад зустрічає день,
І виступають омріяні береги,
Створені диханням юних твоїх легень.
Поки ти дишеш, трояндою пахне смерть.
Поки ти сниш, у печері блищить смарагд.
Гострий кінжал розтинає небесну твердь,
Блиск металевий останньої з барикад,
Що поринає у теплу, вразливу плоть.
Зорі мигочуть, зриваючись долілиць.
Подих нічний віддає їм своє тепло,
Злегка торкнувшись окружжя твоїх сідниць.
