Спопеливши
Старий в`яз розкинув свої гілки,
і стоїть він, неначе на варті.
Його погляд торкається тіла ріки,
в цьому місці блукати не варто.
Місяць сяє червоним,- він знову не спить,
спопеливши зимовий день.
у прозорому сяйві застигла мить,
звуки пташиних пісень.
Під покровами лісу блукають вогні,
теплим світлом вказують шлях,
тим, хто марить і ходить в тривожному сні
по далеких чужих світах.
